Як свідчить практика, зазвичай стабілізація мережевої напруги є найдієвішим, якщо не єдиним способом підтримання якості електроенергії. Застосування стабілізаторів украй необхідне у мережах з постійно заниженою напругою або для живлення особливо відповідальних споживачів, де використання інших способів підтримування якості електроенергії не забезпечує достатньої точності і якості вихідної напруги.
Ступеневі стабілізатори
Більшість стабілізаторів напруги належить саме до цього типу. Принцип їх дії можна коротко описати як роботу автотрансформатора з великою кількістю виводів, кожен з яких підвищує або понижує вхідну напругу на певну величину. Залежно від величини відхилення вхідної напруги, електронна схема керування перемикає навантаження на необхідний вивід автотрансформатора, забезпечуючи мінімальне відхилення вихідної напруги від номінальної. Перемикання відбувається за допомогою або електромеханічних реле, або електронних ключів – семисторів.
Переваги та недоліки цих стабілізаторів обумовлені самою схемою їх будови. Основною перевагою є те, що ці прилади обробляють стрибки напруги мережі набагато швидше, ніж сервопривідні. Перемикання з обмотки на обмотку навіть у недорогих ступеневих стабілізаторах, у яких використовуються електромеханічні реле, триває лише кілька десятків мілісекунд. Це означає, що ступеневі стабілізатори опрацьовують стрибки напруги мережі у десятки разів швидше від сервопривідних.
Другою перевагою є відсутність рухомих механічних деталей. Як наслідок, стабілізатори цього типу менше зношуються в результаті тривалої експлуатації. Особливо це стосується дорожчих моделей із семісторним перемиканням обмоток. Основною проблемою ступеневих стабілізаторів є необхідність пошуку компромісу між робочим діапазоном вхідної напруги, точністю стабілізації вихідної напруги і ціною приладу. Легко зрозуміти, що підвищення точності стабілізації потребує або звуження робочого діапазону вхідних напруг, або збільшення кількості виводів і ускладнення схеми керування. Останнє спричиняє суттєве зростання ціни стабілізатора. Найчастіше як компроміс між цими параметрами вибирають точність стабілізації порядку ±10...15 В і робочий діапазон вхідних напруг 150...260 В. При цьому збільшення точності стабілізації вдвічі (при збереженні робочого діапазону вхідних напруг) призводить до здорожчання приладу приблизно у півтора разу.
Як вже згадувалося, загальною проблемою всіх низькочастотних стабілізаторів (і сервопривідних, і ступінчастих) є спад потужності при зменшення вхідної напруги. Спричинено це тим, що обидва типи приладів, по суті, є низькочастотними автотрансформаторами. При більших відхиленнях від номінальних напруг у них потрібно використовувати осердя з більшим поперечним перерізом, що здорожує стабілізатор і суттєво збільшує його масу.
Ще однією незначною проблемою є сам момент перемикання навантаження з однієї обмотки стабілізатора на іншу. У цей момент неминуче відбувається короткочасний розрив живлення, що викликає при кожному перемиканні невеликий «струмовий удар». Проте, як показує практика, більшість побутових приладів цей процес перемикання переносить нормально.
Сервопривідні стабілізатори напруги
Більшу частину стабілізаторів цього типу вироблено в Китаї, але багато їх і під російськими чи європейськими торговельними марками. Принцип роботи цих приладів можна коротко описати як автотрансформаторну ЛАТРову систему з електромашинним приводом. Електронна система керування відслідковує напругу на виході приладу і, керуючи електродвигуном, регулює роботу автотрансформатора, відпрацьовуючи зміни напруги на вході приладу.
Основною перевагою приладів цього типу є низька ціна. Мабуть, це найдешевші стабілізатори з усіх, представлених на ринку. Другою важливою перевагою є висока точність стабілізації вихідної напруги, що забезпечують прилади цього типу (до 1-2 В).
Однак сервопривідні стабілізатори мають певні недоліки. Основний – це низька надійність, пов'язана з наявністю рухомих деталей. Найчастіше у приладах цього типу виникають проблеми, пов'язані зі зношенням струмознімальних щіток. Досвід свідчить, що при активній роботі підгоряння щіток може починатися вже після першого року роботи стабілізатора. Другим важливим недоліком сервопривідних стабілізаторів є надзвичайно низька швидкість їх реакції на стрибки напруги. Час реакції (тобто час, за який стабілізатор відпрацьовує стрибок напруги) навіть на невеликі відхилення напруги в мережі 10–20 В, для більшості стабілізаторів цього типу становить приблизно 1 с. Таким чином, сервопривідні стабілізатори можуть бути використані лише для корекції плавних змін напруги і зовсім непридатні для компенсації різких стрибків (наприклад, при підгорянні нуля, близької роботи зварювального апарата тощо).
Нарешті, найбільшим недоліком представлених на ринку сервопривідних стабілізаторів є різкий спад їх потужності при відхиленні напруги в мережі від номінальної. Це загальна проблема всіх низькочастотних стабілізаторів (як сервопривідних, так і ступінчастих), однак найчастіше цим вирізняється продукція китайських виробників, які в технічній документації, як правило, вказують дуже широкий діапазон вхідних робочих напруг. При цьому вони, зазвичай, «забувають» вказати, що потужність стабілізатора вказується для напруг, близьких до номінальної (200–240 В). При зниженні напруги мережі до 150 В потужність стабілізаторів знижується на 30–40%, а при напрузі 120–130 В – більше, ніж вдвічі від заявленої. Оскільки дешеві стабілізатори захисту за мінімальною вхідною напругою, переважно, не мають, то спад напруги на вході стабілізатора часто призводить до виходу його з ладу через перевантаження. Щоб уникнути цього, бажано купувати стабілізатори із заявленим номіналом, який, мінімум вдвічі перевищує номінал навантаження.
Отже прагнення китайських виробників максимально здешевити свою продукцію тривалість роботи їхніх приладів. Стабілізатори такого ж типу виробництва Великобританії коштують, принаймні, на порядок дорожче.
Високочастотні стабілізатори
За останні роки робляться спроби створення високочастотних стабілізаторів на базі сучасних силових транзисторів. Прикладом для розробників є успішне використання високочастотних приводів для керування асинхронними електродвигунами, побудованих на подібній елементній базі. Спробам створення високочастотних стабілізаторів сприяє також загальна тенденція здешевлення електронний комплектуючих і зростання цін на сировину, яку використовують у виробництві низькочастотних стабілізаторів. Крім того, цьому типу стабілізаторів притаманні такі важливі переваги: вони легші за звичайні, у них вища швидкість і точність стабілізації вихідної напруги.
Проте, раніше ці стабілізатори не були широкого розповсюджені, оскільки усі спроби їх побудови використовували схему з ланкою постійного струму. Як наслідок ККД таких приладів набагато нижчий від ККД традиційних (оскільки використовується подвійне перетворення енергії). Крім того, навантаження при під’єднанні до високочастотного стабілізатора з ланкою постійного струму гальванічно розв’язкою від живлення, що унеможливлює скидання реактивної енергії в мережу. Але найбільший недолік таких стабілізаторів - це їх висока ціна: вони майже на порядок дорожчі від звичайних низькочастотних компенсаторів.
Останнім часом вдалося створити високочастотний стабілізатор без ланки постійного струму, ціна якого практично не відрізняється від ціни вітчизняних низькочастотних стабілізаторів. Ці прилади виробляють і продають під торговельною маркою LEGAT. Як свідчать результати, стабілізатори LEGAT перевершують звичайні низькочастотні стабілізатори за всіма основними параметрами. Коротко перелічимо їх:
– стабілізатори LEGAT майже у два рази легші традиційних;
– забезпечують високу точність стабілізації вихідної напруги: ±1–2 В;
– мають високу швидкість реакції на стрибки вхідної напруги;
– забезпечують збереження потужності в широкому діапазоні вхідних напруг: 120 - 280 В;
– у діапазоні вхідних напруг 100–120 В працюють із деяким спадом потужності;
– не мають гальванічної розв'язки, що дає змогу під’єднати будь-які типи активних і реактивних навантажень.
– дають змогу регулювати вихідну напругу (180–240 В) і затримку на повторний пуск (3–999 с);
– забезпечують короткочасне збільшення струму (до 10 с) для забезпечення пуску навантажень з електродвигунами.
– працездатні у широкому діапазоні температур: -20 ... +40 °С.
Як бачимо, високочастотні LEGAT по кожному з технічних параметрів перевершують традиційні низькочастотні стабілізатори: вони легші, точніші, швидші, функціональніші. При цьому їх ціна не відрізняється від ціни традиційних вітчизняних виробів.
Розвиток стабілізаторів, очевидно, буде відбуватися в бік збільшення кількості високочастотних приладів. Визначальним тут буде те, що, як вже вказувалося, ціни на основну сировину для виробництва звичайних низькочастотних стабілізаторів постійно зростають, що спричиняє зростання ціни самих виробів. У той же час, вартість електронних комплектуючих зменшується. Тому очікується, що згодом високочастотні стабілізатори стануть дешевшими за традиційні низькочастотні прилади.
За матерілами Всеукраїнської галузевої газети "Електротема"
Теги та ключові фрази
стабілізатор напруги низькі температури legat, стабілізатори напруги низьких температур, схема стабілізатора подвійного перетворення, стабілізатор подвійного перетворення, каталог стабілізаторів напруги (якщо напруга менше 180 В), енергопостачання, ціна на нергопостачання, семісторний перетворювач., Стабілізатори це, енергозберігаючий пристрій
✏ Просмотров: 1185
Дата: Пятница, 04 Марта 2011